Страна Мастеров – сайт о прикладном творчестве для детей и взрослых: поделки из различных материалов своими руками, мастер-классы, конкурсы.

Новые работы в технике «Литературное творчество»

Мои стихи.
Стихи
4 10

А в другой раз крокодил встречался с Кириллом Туровским, древнерусским писателем. Ох, и пришлось же крокодилу потрудиться, чтобы добраться в Россию! Но крокодил и не до таких мест добирался. Он был в Милане (помогал миланскому мэру), в Лондоне (помогал Шерлоку Холмсу расшифровать послание - "Пляшущие человечки"). В России он тоже уже был пару раз: общался с Малютой Скуратовым, Александром Невским.

Итак, в этот раз я расскажу Вам о том, как крокодил проводил выходные... Вы скажете: "так он же крокодил, куда ему спешить, зачем выходные, и так ничего не делает"! А, собственно говоря, почему я так подробно описываю жизнь крокодила? Потому что хочу сказать, что жизнь его крокодилья была, что называется "без отдыху - без продуху". Но раз, когда во всех странах было спокойствие (неполное, конечно, но всё же), решили все короли - королевы, цари - царицы, президенты, вожди (ну, и так далее) дать крокодилу "отпуск". Крокодил очень обрадовался и ...

Если Вам нравится, я напишу продолжение!

Большая История. Продолжение...
Словотворие
2
Величайший из Эмилиев. Продолжение...
Словотворие
2
Не судите меня по словам
Стихи
1 31
Ещё одна история... Величайший из...
Словотворие
4
Диалог между лебедем и Богом
Стихи
2
Ариша и Пушкин
Стихи
5
Моё родное Подмосковье...
Стихи
Ну, вот-с... Решила написать... Большая...
Словотворие
2
Последний лист
Стихи
1 8
Моя печаль
Стихи
1 6
кукла
Кукла, Стихи
2 2
Весь день
Стихи
1
Стихотворение "Два белых крыла...
Стихи
17 24
Любовь.
Стихи
9
Старая песня на новый лад
Стихи
17

Городская пантера

Как трудно быть сильной, всегда улыбаться

И слёзы  украдкой смахнуть,

Как загнанный зверь я крадущей походкой

Свой грешный продолжу путь,

 

Сквозь джунгли невежества, глупой измены

И ложных амбиций груз,

Я призрачной тенью растаю сквозь стены,

В берлоге своей спасусь,

 

Подальше от гнева людского и лести,

Протяжной сирены вой,

Сзывающий свору людскую на Тризну,

Обрядом потешить Трон,

 

Я прячу клыки и снимаю забрало,

И шерсть перед входом стряхну,

И острые когти в мягкой перчатке

Я тихою сапой сомкну,

 

Чтоб в милом дому никто не увидел

Раны пантеры и боль,

Я, вывернув шкуру, вновь человеком

Через порог войду,

 

Тапки наброшу и вновь у камина

С бокалом вина  умощусь,

Лишь тени на стенах причудливым веером

Двигаются  наискось,

 

Ничто не проявит сущность кошачью,

Лишь в тишине ночной,

В глазах не пантеры, а человека

Искрой мерцает огонь,

 

Едва уловимый, чужим не приметный,

Во влажных очах горит,

Из сердца кошачье-человечьего

Он душу незримо манит.

 

Тому,  кто отважится, не побоится,

Сквозь пелену ночей,

Дней суетливых, встреч безнадежных

Руку протянет к ней…

 

Сердце откроет и улыбнется,

Не побоится когтей, клыков саблезубых,

 Взъерошенной шерсти,

Колкого взгляда людей…

 

Только ему она отзовётся,

В калейдоскопе зимы,

Одарит теплом и мурлыканьем кошки,

Молвит: «Я здесь-Ты любим!»….

Городская пантера
Стихи
4

Мені тебе не шкода, я терпляче

Дивлюсь, як з піснею заходиш у трамвай.

А ззаду хлопчик дуже-дуже плаче,

А ти йому : « Не ревай, а співай!»

Висмикуєш розірвану кофтинку,

За руки шарпаєш, даючи відкоша,

А грошей просиш : «Люди, на дитинку»--

Болить моя знівечена душа.

А те дитятко плаче,не втихає.

Замурзане, нещасне, як щеня.

А потім знову це його чекає

І завтра, і сьогодні, і щодня…

Хтось відвертається, бо бачити не хоче,

Хтось гривню-другу тягне з гаманця.

А я дивлюсь в сумні дитячі очі,

Що світяться із чорного лиця.

Грошей не дам. Лише м’якеньку булку

Витягую із сумки , і банан.

«З’їси, маленький, хоч оце в провулку»

Й замотую швиденько в целофан.

Брудною ручкою схопив ту булку жадно,

Серед тамвая сів на чемодан.

І швидко так, і якось безпорадно

Із шкіркою гризе отой банан!!!

Залили сльози. Відібрало мову

По материнськім серці—полином.

А я своєму сину колискову

Завжди співаю ніжно перед сном!

А я ж свого синочка обіймаю,

За день цілую сто мільйонів раз.

Який же світ жорстокий! Я не знаю…

Банан зі шкіркою—нещастя без прикрас!

І я виходжу, хоч іще зупинка

Далеко-предалеко не моя.

Благаю Господа: «Помилуй цю дитинку» ,

Хоча й не знаю,як його ім'я.

У серці материнському без тями:

«У мене ж син такий же, як і цей!

Помилуй, Боже,від такої мами,

І захисти безвинних цих дітей!»

Автор: Сафиулина Н.Ю.

Молитва материнського серця
Стихи
2 2

Мій тихий ранок розбудив, як грім,

Поклавши день новий на підвіконня.

Прийшов, як осінь, в мій самотній дім,

Де стигнув чай і марило безсоння.

Я двері відчинила—і ось так

Ти став, як осінь, на моїм порозі.

Усі думки, розтиснувши кулак,

Розсипались намистом по підлозі.

Переступивши через мій поріг,

Немов ще боязка мала дитина,

Ти зжовклим листям впав мені до ніг,

І обіймав, цілуючи ,коліна.

Мені по серцю холодом пройшло,

А потім болем вжалило у груди.

Неначе сонце, що лише зійшло,

Очистивши світанок від полуди.

І невгамовним проливним дощем

Лице вмивали надпрозорі сльози.

З’явились сотні образів, поем,

Щоб більше не писати осінь-прозу.

Осінній вітер забере печаль.

Слова мовчать, бо їх уже не треба.

Сувору з серця стягнено вуаль,

Мов сірі хмари з радісного неба…

…Своїх думок щасливих не зловлю,

Знов ароматний чай я п’ю спросоння.

А ти щоранку, поки я ще сплю

Мені букет кладеш на підвіконня…

Автор : Сафиулина Н.Ю.

Мій тихий ранок розбудив як грім...
Стихи
4

Він віддавав усе і потопав в коханні.

Вона ж була холодна , мов зима.

Він дарував їй полум’я тюльпанів.

Вона всміхалася , очей не підійма.

На їх побачення летів, немов на крилах.

Вона ж  з запізненням приходила щораз.

Як не старався він—не полюбила.

Зітлів вогонь , розвіявся, погас…

Він надсилав зізнання смс-ки,

Із ввічливості і вона, бувало,теж.

А так хотілось їй кохати чесно

Й палати справжньо від нічних пожеж.

Він цілував її джерельні очі,

Від неї так взаємності хотів.

Згорали в пристрасті збентеженої ночі

Із болем. Без кохання .І без слів…

Не раз він бачив її тихі сльози

І чув те зледеніле  «не люблю».

І лились знов переболілі грози

Із смутку тихого і згірклого жалю.

Він діставав їй кришталеві зорі

І на руках підносив до небес.

Її душа—якесь велике горе.

Його листи душевні—без адрес.

Обоє бідні у такім коханні—

Він з нею поряд , а вона сама.

Ідуть. Мовчать, немов би на вінчанні.

В руках тюльпани, в душі зима…

 Автор: Сафиулина Н.Ю.

Він віддавав усе...
Стихи
4
Мои стихи
Стихи
6
Авторские песни
Стихи
4
=)Одно из моих...
Стихи
1 2
На фиолетовом слоне...
Картина, панно, рисунок, Словотворие, Стихи
8 105
RSS-материал