Есть стихи которые пишет человек... Это стихотворение я не писала, писала моя боль...я лишь записывала... сквозь слезы даже буков не видела, и лишь удивилась после, что ни строчки не надо менять, ни слова... Переводить не стану, простите...
ЙДЕ ЖІНОЧКА
Нема сьогодні свята у природі –
Закрила ранок величезна хмара,
Зірвався вітер, але в цій негоді
Йде жінка до лікарні мов примара.
Йде жіночка і ранку не радіє –
Бо на душі немов в природі лихо...
Йде жіночка, нічого вже не вдіє
Й шепоче щось про себе тихо-тихо.
Вона б кричала! Тільки... сил немає,
Та й що кричати? Хто її почує?
Що йде на гріх вона напевно знає,
Та ж чоловік їх всіх не прогодує...
Чудовий батько він і лагідна людина,
І чоловік – багато хто позаздрить!
І відчуває добре він свою провину,
Але не може він вже цій біді зарадить...
Він не поганий! Він її кохає!
І намагається щоб краще їм жилося.
І він розгублений: як сталось це не знає...
Але ж, вже сталося,усе вже відбулося...
Вона б родила... Так! Вона б її родила,
Оцю клітиночку, що під серденьком б’ється!
Та виростити трьох дітей не в силі...
І серце від думок таких їй навпіл рветься!
Йде жіночка... Така її вже доля,
Що не змогла вона життя це захистити.
Йде жіночка... Готується до болю,
Й не знає, як їй грішній далі жити.
Ні! Мук тілесних зовсім не боїться –
Знесе без жаху все, що їй судилось!
Але ж Усе життя їй будуть сниться
Ті оченята, що не народились...
Йде жіночка, а вітер дме їй в спину,
І навкруги, мов на душі, ненастя.
Йде жіночка немов на гельотину.
Несе на плаху материнське щастя.
